Если вы хотите, чтобы ваши дети были умными — читайте им сказки. Если вы хотите, чтобы они были еще умнее — читайте им больше сказок
Альберт Эйнштейн
Кожна людина колись стане настільки дорослою, що знову почне читати казки…
Клайв С. Льюїс
———————————————————–
Затишно дітям в пазусі казок. Отак би й слухав про царя Салтана або про те, як весело козак обманював турецького султана. Про карих коней з полуменем грив, про чаклуна, що все на світі може. І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе! Той у Яги царівну відбере, той кам’янисте поле переоре. Кощій Безсмертний непремінно вмре, і всі безглуздя роздум переборе. Лише борись, а щастя не втече. Не схаменися – півжиття позаду. І вдень, і ніч, і тисячі ночей… Спасибі вам за цю Шехерезаду. Ліна_Костенко
Благодаря Вашей поддержке и помощи вышла первая книга. Но я на этом не остановилась.))
В апреле вышла вторая книга для детей – “Фея Сонячного півострова”.
Що робити, якщо Сірі Примари крадуть у містян гарні спогади? Хто може їх врятувати та дарувати довгоочікувану свободу еланам? Як проводять канікули юні феї, гноми, відьмочки, русалки та інші казкові істоти? Чи вистачить у них снаги врятувати місто від нечисті? Які подарунки отримала фея Еліша на день народження? Якою феєю вона вирішила стати? Відповіді на ці запитання маленькі читачі знайдуть у цій книжці. Розраховано на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Предлагаю Вашему вниманию новую книгу о Солнечном полуострове.
“Чарівні пригоди на Сонячному півострові.”
“А ви вірите в чудеса? Думаю, що так. А ось два брати з міста дощів і кам’яних левів не вірили, поки випадково не натрапили у своїй кімнаті на… кого б ви думали? Фею!
Фея Еліша з чарівного Сонячного півострова потрапляє із казкового у реальний світ людей і, творячи добро, зустрічає нових друзів.
А потім ті друзі опиняться у казці. У якій? А хоч би й про трьох поросят! І це ще не все, там ще й дракон буде, і чудернацькі овочі-фрукти, і русалоньки з єдинорогом! Казка оживає, мерщій пірнаймо в неї!”
Літо, море, сонце, і справжні друзі – що може бути кращим? Та на Сонячному півострові не все так добре. Сонячним він був до приходу сірих чоловічків на чолі із Лиходієм, а тепер став сірим, сумним і постійно вкритим густим туманом зневіри. Веселе і сповнене радощів дитинство крадуть сірі окупанти, які нищать усе те, чим пишається і чим живе наша Батьківщина. Друзі намагаються вистояти у цій нерівній боротьбі зі страшними руйнівниками. Вони знайомляться із чудовою феєю Лавандочкою, домівку якої от-от знищать, разом із тим назавжди забравши надію на відродження лавандового поля. Та друзі ніколи не здаються. На них чекає безліч пригод, небезпечних і страшних, моторошні й нахабні дії сірих чоловічків та, звісно ж, хороші люди, які трапляються на небезпечному шляху до свободи. Хочете дізнатись, що саме вирішили робити Даринка, Лавандова фея і друзі заради порятунку улюбленого Сонячного півострова, – тоді мерщій читайте книгу “Фея Лавандочка. Друзі” і все зрозумієте самі.
Він народився у великій дружній родині. У нього була добра, лагідна мама, суворий, але справедливий тато, два братики та дві сестрички — грайливі, галасливі та непосидючі. Проте Мурчик був спокійним і розважливим. Коли всі кошенята весело гралися, він сидів десь у тихому куточку та розглядав картинки у книжках. Він дуже рано навчився читати — раніше за всіх своїх братиків і сестричок, — і тепер не тільки розглядав яскраві картинки, але й читав цікаві казки та оповідання. Увечері мама вкладала діток-кошенят спати, а Мурчик ховався під ковдрою з ліхтариком і читав, поки мама не приходила й не забирала книжку. Читати далі →
За високими горами, за глибокими морями, за дрімучими лісами, за широкими степами в темному королівстві був колись Король-Лиходій. Найбільше він любив гроші та владу. Лиходій мав безліч палаців, підвали яких були забиті скринями із золотом та дорогоцінним камінням. Але йому було все мало. Він воював із сусідніми країнами, брехнею й підступом відбирав у них землі, щоб збільшити своє королівство.
Король-Лиходій завжди був одягнений у темні шати. Він ніколи не знімав чорні окуляри, бо не міг терпіти сонячне світло. Вуха він завжди затикав ватою, щоб не чути співу птахів та сміху дітей. Взагалі діти, а надто щасливі діти, були його запеклими ворогами. Читати далі →
Софійка не дуже любила читати. Звичайно, їй доводилося це робити – для школи. Підручники, хрестоматії, книги з позакласного читання… Вона була старанною ученицею й звикла добре виконувати всі завдання. Але читати книги, написані мовою, яка стала для неї останнім часом холодною й чужою – їй не дуже хотілося. Софійка навчалася в гімназії. Усі в школі – і вчителі, і учні, і навіть прибиральниці та сторож дядя Вася – всі розмовляли співучою, м’якою, рідною мовою.Раніше Софійка любила читати, і вдома в неї було багато книжок, але всі вона вже перечитала багато разів. Читати далі →
Це сталося в переддень Нового року, у той час, коли трапляються дива.
Маленька Зірочка збиралася в гості на Землю, до своїх нових друзів. Вона вмилася й причесала свої золоті промінчики, щоб яскравіше сяяти в темряві. Тато дав їй з собою мішечок місячного пилу й подарунки для друзів – маленькі шматочки місячного каміння.
Він посадив Зірочку на маленьку хмарку, що летіла до Землі посипати її снігом, поцілував донечку й сказав:
– Передавай привіт від мене й сестер своїм друзям та привітай їх з Новим роком.
Щасливої дороги! Читати далі →
Одного разу, і це сталося вже давно, на світ з’явилася нова маленька Зірочка. Спочатку вона спала весь час у своїй золотій колисці, а коли прокидалася, тато напував її молоком з Чумацького шляху. Минал день за днем, одна ніч змінювалася іншою, і Зірочка потихеньку зростала. Це була дуже весела Зірочка, вона променіла радістю та завзяттям, і скоро їй стало нудно в колисці.
Якось, коли тато пішов працювати на нічне небо, Зірочка вискочила з ліжка й підлетіла до віконця. Все небо затягло хмарами. Тато прийшов додому раніше, бо не було сенсу залишатися на роботі. Він помітив біля вікна свою маленьку Зірочку.
— Дощ пішов, — сказала мама, глянувши у вікно.
— Куди? — запитав тато. Він сидів у своєму улюбленому кріслі й читав ранкову газету. — Хто пішов?
— Дощ пішов, — повторила мама. — А Марійка з Бімкою пішли до моря прогулятися. Промокнуть…
…Дощ пішов. Дощик Кап теж пішов прогулятися. Він уже збігав у хлібний магазин і приніс на сніданок смачних м’яких булочок. Родина дощів поснідала, і мама-дощ відпустила сина погуляти.
Родина Капа мешкала в невеликому містечку біля моря. В останні роки з містом, та й взагалі зі всім півостровом, сталося щось незрозуміле — він став сірим, брудним, малолюдним. Тому у батьків Капа і сусідів-дощів було багато роботи : майже кожен день вони відмивали дороги й будинки від бруду й пилу, поливали дерева, траву й квіти, щоб місто не стало зовсім брудним і порожнім… Але їхній важкій праці не було видно кінця-краю.
Пісочний чоловічок (Sandmann) – фольклорний персонаж, традиційний для сучасної Західної Європи. Згідно з повір’ям, cипле дітям, що загралися допізна, в очі чарівний пісок, змушуючи їх засипати. Вікіпедія.
Пасажиром у поштовому вагоні швидкого потяга Берлін-Київ був Пісочний чоловічок. Він лежав у посилці між книгою і коробкою шоколадних цукерок. Його подорож була не дуже зручною, бо тут було не тільки тісно, а й темно. Але коли він думав про мету своєї мандрівки, то час проминав швидше.
І ось нарешті подорож закінчилася. Посилку відкрили, і яскраве світло засліпило Пісочного чоловічка. Коли він знову розплющив очі, то побачив дівчинку, яка тримала його в руках.
Це сталося в переддень Нового року, у той час, коли трапляються дива.
Країна казок / Märchenland 