Україна – понад усе/Die Ukraine

Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Лина Костенко.

 Слово про Україну

Нам долею дарована земля,
Оспівана поетами в віках,
Країна, що прекрасна мов зоря,
Перлина в пишних золотих вінках.

Тут квітнуть трави і шумлять гаї.
Тут ріки кришталеві чистоти.
Поля безкраї, небо й солов’ї
Під місячним корабликом святим.

Це мова в розсипах забутих слів,
Що у серцях будила зір вогонь.
Це клич ключів осінніх журавлів.
Це квітка із розгорнутих долонь.

Зоріє ясно в тих, хто вірить їй,
Хто доєднав себе в цей дивний світ,
Хто бачить в небі сміх її дзвінкий
І відчуває крил її політ.

Маріанна Задорожна

МОЯ УКРАЇНА

Малинові  дзвони  на  лаврській  горі,
Церков  позолочені  бані.
І  вічністю  світиться  небо  в  Дніпрі,
І  далі  синіють  рахманні.

Планету  об’їздив  у  пошуках  див,
Пишнот  і  красот  надивився
І  тільки  тоді  по-новому  відкрив
Той  край,  де  на  світ  народився.

Люблю,  коли  яблуні  квітнуть  в  саду,
Як  вітер  луги  колихає,
І,  де  не  поїду,  куди  не  піду,  –
Душа  до  начал  повертає.

Тьмяніють  в  уяві  заморські  дива,
Палаци  чужі  і  палати,
І  дивом  дорога  стає  польова
І  стежка  до  рідної  хати.

Нехай  у  тій  хаті  життя  –  не  Едем
І  пекла  в  ній  більше,  ніж  раю,  –
В  контексті  великих  всесвітніх  проблем
Вона  не  стоїть  мені  скраю.

Тут  все  мені  рідне,  близьке  і  святе,
Земля  ця  на  світі  єдина.
І  з  гордістю  сина  кажу  я  про  те,
Що  мати  мені  Україна.

Вона  і  мета,  і  життя  мого  зміст,
Живу  і  працюю  для  неї.
І  хай  вибачає  мені  глобаліст  –
В  його  я  не  вірю  ідеї.

Я  слухаю  дзвони  на  лаврській  горі,
Дивлюсь  на  софіївські  бані
І  вірю  в  народ,  що  живе  на  Дніпрі,
У  сили  його  нездоланні.

Бо,  як  би  я  людство  усе  не  любив,
Повторюю  з  гордітю  сина:
Для  мене  лишається  дивом  із  див
Моя  Україна.

Микола Луків

Матінка віночок-оберіг звивала,

Калину та вербу у плетіння клала,

Бо від цього зілля – символа Вкраїни,

Рожевіє врода кожної дитини.

Злагодою й миром ластівка багата.

То ж нехай гніздиться на вежі й на хаті.

Дарував лелека щастя й охорону,

Для краю та роду. Для рідного дому.

А зозуля років насипала більше,

Тому й пташеняток …підкидала іншим.

Зв’язувало поле кохання віночок

З рум’янцю та вишні, калини квіточок.

Вплітало між ними любистку й волошок,

Щоб жили щасливо в подіях хороших.

Віночок надії з маку чарівного

Дарували люди козаку в дорогу ,

Аби був хоробрим, плекав свою силу,

Не був соромливим, кохаючи милу.

Від очей недобрих та від злих навроків –

Клечальная сила з полину над оком.

Чаклунськеє зілля у тому віночку:

Захищає сина, береже і дочку.

А в’ється барвінок – то душі безсмертя.

Деревій смакує нескорену впертість.

Ромашка в плетінні – чистота і цнота.

В яблуні та вишні – мамина турбота.

Береже безсмертник у вінку здоров’я,

А ружа та мальва – надію з любов’ю.

Відданість любистком зміцнюється в домі,

Відганяє злеє та долає втому.

Півонія – віра. Хміль – гнучкість та розум,

Почуття ховають від злив та морозів.

Доброго бажаючи – не вплітай гірчиці,

Дурману, осоту, ягоди-вовчиці.

Папороть нечисту відкидай, бо доля

Близенько чекає, не за дальнім полем.

…Матінка стрічками вінок веселила.

Приплітала синю, жовтесеньку, білу,

Бо кортілось неньці, щоб доньці жилося

Під блакитним небом, з водою, з колоссям.

Жовта стрічка – сонце, рожева – багацтво.

Радість в милих вічках – щасливе юнацтво.

Хто парубка має – червону вплітає.

…В барвистих віночках дівчата гуляють.

 Людмила Линдюк

Здається, просто кольори…
Яскраво-жовтий, світло-синій…
Якщо поглянути згори
-Лиш поєднання рівних ліній…
Хтось може скаже:” Просто стяг…”
Можливо, так, але для мене
-Це сильні крила на плечах
І Справжнє диво незбагненне!
Це символ сонячних полів
І тих людей, які невпинно,
Крізь біль скривавлених років,
Ростили хліб…Це- Україна!
Це- символ неба висоти,
Яке, на жаль, так мало миру
Змогло побачити…Це- ти!
Це- я! Це- ми! Це- наша віра!
Звичайний прапор?… Зовсім ні!
Це- книга битви і надії!
Це- наші крила на спині!
І ми ще зможемо, я вірю,
Колись розправить це панно!
Картину створену для світу,
Неначе вічне знамено,
Що ми не будемо хилити
Ніколи голови свої!

А будем в мирі з теплотою
На Богом даній нам землі
Ростити діточок…Це- зброя!
Це- наша гордість! Кольори…
Пшенично-жовтий, хмарно-синій…
А Бог- ВІН дивиться згори
І поки будемо єдині,
Вестиме з нами разом бій!
І ми не схилимо коліна…
Це наша пам’ять, віра, біль…
Це наша гордість- Україна!!!

© Огнєва Інелла

Мотанка маленька
У твоїй долоні –
Я тебе не кину
Виведу з полонів.
Виведу з пожежі,
Винесу з підвалу,
Зупиню-замовлю
Звірову навалу.
Затулю їм вуха,
Засліплю їм очі,
Запалю заграви
В полі серед ночі
Хай зміїне кодло
Корчиться й німіє,
Бо на тебе й погляд
Звести не посміє.
Я не просто лялька,
В‘язана зі споду:
Сила в мені б‘ється
Від усього роду.

Liudmyla Gorova